Бекас
Одного разу, якось, у місцевій пресі,
Замітку я цікаву прочитав.
У ній, знайомий автор, видно, будучи у стресі,
Мисливців за бездушність докоряв.
Писав із лютістю й завзяттям,
Про те, як нагло обривається життя.
Що ті вальдшнепи й кулики крилаті,
Свої пташині мають почуття.
І як це можна їх так убивати,
Перериваючи душі пернатої політ?
Вони, можливо, ще не встигли покохати,
Та мали якісь плани в голові.
Ну так, гаразд, у кожного бекаса,
Що я поцілив за мисливський вік.
Була матуся, тато і рідня прекрасна,
Напевно і дружина, він же чоловік.
І вірогідно діти, що надії подавали…
Але до автора питання маю я –
Коли у мене дома ви котлети наминали,
В телятка того теж була сім’я?
Була – була, і перспективи відкривались,
Попастися на заливних луках.
У череді спокійно потинятись,
Водички свіжої попити в берегах.
Коли ласі шматочки настромляли на виделку,
Матуся того бідного телятки, мабуть
Зітхала сумно й сльози лила гірко,
Десь там далеко, на краю посадки.
Але розпорядилась доля однозначно,
Тай шансів не багать було.
Не те, що у мисливця і у качки,
Бува на згадку лиш дістанеться перо.
Так, що скажу я вам, шановні друзі,
Немає кращої розваги на селі.
Аби пройтись з рушницею у тихім лузі,
Щоб опинився той бекас на вашому столі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969034
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.12.2022
автор: Костянтин Вишневський