І хай би як там не було, який неблагодатний фатум,
І хай би що б там відгуло, в що б доля захотіла грати,
Ти знай одне, – і в цім тобі клянусь –
Ти знай одне – я завше повернусь!
Які б мені услід мели сніги, які лукаві не були би ночі,
Ти відшукай в пітьмі мої сліди, і угорі – ті щирі сірі очі,
Що з доторком щасливої журби,
Й за мороком очей моїх – іди!
Хай буде літо і раптова осінь, й листом опалим доторкнусь плеча,
Й твої слова, тужливим відголоссям, для мене стануть мов ота свіча –
І вб'ють пітьму, засівшу в голові.
З всіх душ одну ти пронеси в собі.
І хай зима, з якої почалося, покриє білим рани – то не сіль.
І хоч би хто торкавсь твого волосся, і хай який п'янкий не був би хміль,
– Це неважливо – серце не впусти!
Травнева злива змиє всі гріхи.
І хай би як там не було, який неблагодатний фатум,
І хай би що б там відгуло, в що б доля захотіла грати,
Ти знай одне, – і в цім тобі клянусь –
Ти знай одне – я завше повернусь!
29.11.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969288
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.12.2022
автор: Макс Дрозд