Жила була дівчина з чорними й тонкими, як шнурівки, бровами, глибокими й темними, як ніч, очима, з довгими, світлими й пишними, як стигла пшениця, косами. Щоки її палали, як восени калина, а душа була світла і тепла, як літня погожа днина. Звали дівчину Україна. Любила вона працювати - хліб ростити, садок садити, сік-вино з ягід-фруктів робити, кізку, корову, курей доглядати, шити, прясти, вишивати, голубці крутити, вареники ліпити, борщ варити та ще й співати і танцювати. А недалеко від неї жила інша дівиця, яка часто поводила себе, наче хижа птиця. Звали її Московія. Була вона зимна й непривітна, як завія, та ще й непутяща і не роботяща. Дивилась Московія на Україну і тихо заздрила їй, бо ж вона не була така, як її сусідка, круглолиця, у неї так пишно не родила пшениця, не таким вдвтним був її крок і не таким розлогим садок. Не така, як в України, в неї була хата – тепла й багата, не такого бистрого мала вона коня, не таким гарним було її вбрання, не таким славним був її рід і не таким ситним і смачним обід. Довго точила заздрість душу Московії, так довго, аж поки від неї, тієї душі, майже сліду не залишилося. І тоді така думка прошила її мозок: "Треба щось із сусідкою Україною робити. Несила вже дивитись на неї й мовчки терпіти її переваги. Працює - гори перевертає. Та ще й за собою доглядає! У неділю та свята на голову квітчастий вінок одягає або красиву хустку, має й чоботи і кожуха з шерсті вівці, а ще шовкові спідниці та сорочки-вишиванки, дякує завжди Богові за вечори та ранки і усміхається. Усміхається! Це якесь неподобство! Я злюсь, не намотавши у праці кіл, а вона усміхається, напрацювавшись за день, як віл». Почала Московія думати над тим, як би Україні нашкодити. І надумала. Вирішила піти до злої відьми, щоб та допомогла підірвати дух її сусідці. Тай пішла. Принесла відьмі козу, яку вкрала в України, поки та пиріжки пекла, а ще кокошник, який мама їй колись подарувала, як з хати випроводжала, та зайця, якого спеціально для цієї оказії спіймала і за яким три дні по лісі ганяла. "Зроби щось, - каже відьмі, - з тією Україною, бо несила вже мені дивитись на її вроду, достаток і славу". "А ти не пробувала сама стати такою ж?" "Пробувала. Але в мене не виходить. Як здобуду якийсь гріш, то скоро пропущу його. Погуляю у шинку три-чотири днини, а потім хоч плач - знову не маю що кинути до черевини. Спідниця та сорочка протерті, кожух у дірах, про чоботи уже й не кажу́, у лаптях круглий рік ходжу́ а то й боса.
- Спробую щось зробити.
- Спробуй.
- За три дні прийдеш, розкажеш про результат.
- Гаразд.
Три дні відьма не спала, чаклувала. І таки подіяла її ворожба. Занедужала Україна, гарячку дістала. Її пшеницю в полі град побив. В її розлогу грушу блискавка влучила - стовбур спалила, дерево повалила. Дізналася про це Московія, зраділа. Співала весь день, танцювала, аж лапті порвала. Але до відьми не пішла. Подумала: "Чого буду йти до неї? Схоче, щоб я їй ще щось принесла, а в мене ж нічого нема, окрім груш, які я зірвала з того дерева України, в яке блискавка вдарила. Груші ці великі й соковиті! Сама з радістю їх з'їм".
Тиждень груші Московія їла, майже цілий міх їх принесла додому в той день, коли Україна злягла. За цей тиждень хвора одужала. Бо гарячий чай із цілющих трав кілька разів на день пила, мед їла і пріла. Але й роботу свою потрохи робила - корівку, кізку й курей годувала і пшениченьку вже на третій день хвороби підіймала - добрим словом і теплими руками. До лісу навіть сходила, як під кінець тижня силу відчула, грибів назбирала, джерельце, яке забилося, прочистила.
Як дізналася Московія, що Україна одужала, знову до злої відьми подалася, курку, яку їй вдалося впіймати у дворі України, поки вона у лісі була, в дарунок відьмі понесла й мішечок огірків, які також зірвала в городі сусідки. Може була б ще щось в України вкрала, але її живність на чужий дух у дворі відреагувала: в стайні голосно замичала корова, замекала коза, півень загорланив. Злякалася Московія і з тим, що в руках мала, швидко побігла до відьми злої. Та, радо прийнявши дари, знову зло Україні послала: хату підпалила. Але Україна справилася з пожежею. Кінь, корова, пес, кіт, кури й голуби їй помагали - воду носили, пожежу гасили. Потім разом хату відновляли. Ще краща стала! Кіт хвостиком на підгорілій стіні соняхи розмалював, а голуби - небо та сонце.
Але якось захотілось Україні змінити своє життя – надто одноманітним воно було. Поїхала вона до феї доброї, розказала про те, що бажала. Фея її перепитала: "Хочеш кардинальних змін?" "Так" "Лишила б хату і поїхала б, куди очі глядять?" " Поїхала б. Інший світ би пізнала, чогось нового б навчилася". "А живність куди дінеш?" " Тобі віддам - хочеш продавай, хочеш доглядай". Усміхнулася добра фея, плеснула тричі в долоні й Україна опинилася в іншому краю. З тієї хвилини почала вона їздити по планеті Земля, з різними жінками і чоловіками познайомилась, вивчила їхні мови та звичаї. А потім записалася до міжнародної школи мудреця Арона. Вивчала там різні науки, а як вмінь і досвіду достатньо набрала, їх у повсякденному житті застосувала. Добре свою роботу робила, грошенят достатньо заробила, а тоді в рідний дім потягнула її якась вища сила. Коли вернулась до свого обійстя, дім новий побудувала, автівку купила, різну техніку до хати придбала, а ноутбук і айфон уже мала, в іншому краю ж айтішницею працювала.
Як дізналася про все це Московія, скипіла. Лице їй від злості перекосило. «То в мене навіть туалету в хаті немає, а в неї і опалення, і водонагрівач, і пральна машина, і холодильник, і кондиціонер, і смарт телевізор, а ще відеокамери – в хаті та надворі. Не поткнешся тепер у двір, не вкрадеш нічого. Що ж робити? Вихід хіба один - вбити Україну. Сама цього вона, Московія, не зможе зробити, а ось відьма зла – зможе. Пошкандибала до неї. Сказала їй, що як уб’є Україну, то зможе забрати собі її їжу з холодильника й комори, телевізор, ноутбук і одяг, який підійде. Все решта Московія собі забере. "Непогана ідея! - мовила відьма. - Тільки б добра фея про неї не дізналася. Бо як дізнається, то лихо буде нам обом". "Чому?" "Добра фея любить Україну, вона всі її добрі діла записує у свій зошит. Поки Україна жива, та ті добрі діла можуть стати на її захист, це означає, що Україна житиме, а з нами може бути різне". "А ми Україні нічого не скажемо і нікому не скажемо про свій задум». «Так. Вночі я наворожу їй смерть». «Гаразд». На тому й розійшлися.
Пішла Московія додому. Іде лісом, радіє, співає: «Згине Україна в сні. Хата лишиться мені, нові меблі, холодильник, модний одяг і світильник, пралка, шоколадки «Мілка», чудо-пічка і автівка, купа всяких ще дрібниць, що прийшли із заграниць». «А звідки ти знаєш, що Україна згине в сні?»- спитав у Московії дятел. «Та я просто співаю собі». А це був той дятел, якому Україна маля, яке випало з гнізда, врятувала від змії. Розхвилювався він, полетів до феї доброї, розказав їй про почуте від Московії. А вона, Московія, в той час уже біля річки була, хотіла піймати собі на обід карася. Хапала сіткою його, хапала і знову те ж саме співала: «Згине Україна в сні. Хата лишиться мені, нові меблі, холодильник, модний одяг і світильник, пралка, шоколадки «Мілка», чудо-пічка і автівка, купа всяких ще дрібниць, що прийшли із заграниць». Почув цю співанку лебідь, який в очереті сидів. Зажурився він дуже, бо любив Україну. Вона йому ніжку вилікувала, коли він її місяць тому поранив. Полетів лебідь до феї доброї, розповів їй про те, що почув від Московії. Знав, що вона любить Україну і може їй допомогти. Московія ж у той час вже у своїй хаті карася на дрова, які в печі горіли, поклала і втретє заспівала: «Згине Україна в сні. Хата лишиться мені, нові меблі, холодильник, модний одяг і світильник, пралка, шоколадки «Мілка», чудо-пічка і автівка, купа всяких ще дрібниць, що прийшли із заграниць». Карась мало на вугіль не згорів, поки Московія стояла перед дзеркалом, сміялася, втішалася тим, що ще не сталося. Дим густо розійшовся по її курнику (хатою це житло важко було назвати). Московія відчинила двері, карася з вогню зняла, їла підпаленого і продовжувала співати: «Згине Україна в сні. Хата лишиться мені, нові меблі, холодильник, модний одяг і світильник, пралка, шоколадки «Мілка», чудо-пічка і автівка, купа всяких ще дрібниць, що прийшли із заграниць. Ще зовсім трішки. Ще зовсім трішки". Почув цю пісню їжачок, який сидів у кущі під хатою Московії, побіг він щодуху до феї доброї і розповів їй про пісню, яку Московія співала. Той їжачок теж любив Україну. Бо вона йому фрукти зі свого саду давала, а інколи і свіжим молочком пригощала. "Ти третій, хто сказав мені про цю дивну пісню Московії. Не хвилюйся. Не згине Україна. Всі її добрі справи вже до Неба руки звели. І воно, Небо, щойно відкрило мені інформацію про те, що знищити Україну хоче Московія через заздрість, яка їй вже давно душу з'їла. Але тьма ніколи не поборе світло Візьми ось це яблуко (поклала його на колючки їжаку), віднеси Московії до хати і скажи їй, щоб з'їла його. Їжачок так і зробив. «Гаразд», - мовив їжак і побіг до Московії. Постукав у двері її хати, ще видно було надворі, вона відчинила. "Московійко, може ти голодна? –каже. - Візьми, собі ось яблуко, я знайшов щойно два в саду України. Одне сам з'їв, друге тобі приніс. Бо живу тепер у твоєму дворі". "Давай та втікай. Бо ще трохи часу мине і стемніє, тоді я вже буду шинку і сир їсти". Взяла яблуко Московія, їжак чкурнув у кущі. Вона ж фруктик швидко з'їла - соковитий і солоденький був. «Ох і щастить мені сьогодні!»- сказала. І тут Московію почало розпирати, стала вона, як бочка від пива, потім, як дві, а тоді луснула, як м’яч надувний. А відьма зла в той час по лісі брела, та й в лігво ведмеже провалилася, ногами вдарилася об колоду, кості поламала. Зрозуміла вона, що щось пішло не так, що, мабуть, Московія про їхній спільний задум комусь до настання ночі розповіла. "І навіщо я з нею, непутящою дівкою, зв'язалася? Краще б без призів зосталася, зате з цілими ногами. А тепер ходити довго не зможу". "Зло, як і добро рано чи пізно отримує свою нагороду ", - прошепотів відьмі на вухо дятел, який пролітав над її головою. "Як не прикро це чути, але не погодитися з цим важко", - відповіла відьма.
А що Україна? Живе. Працює. Відпочиває. Богу дяку складає. Пісні співає. Має гарну родину, друзів багато. Ніхто їй більше в рота не заглядає, зла не бажає. Все їй вдається, все вона вміє. Радіє!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969367
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2022
автор: Крилата (Любов Пікас)