Вдовою жінка стала надто рано.
Давно і він дружину поховав.
Робота і нудьга ятрили рани,
У самоті німіли і слова.
Та якось їхні погляди зустрілись,
І сказано було усе без слів.
Думки не раз безсоння їхнє гріли
Аж поки ранок починав сіріть.
Саме вони й покликали на згубу
Того, що кожен у душі носив:
Давно не знали ласки її губи,
Не раз і дощ сльозою моросив.
Наважились не зразу на єднання –
Такий уже сільський менталітет,
Чи не давав їм згоди на кохання,
Аби не постраждав авторитет.
Але життя їм інше диктувало:
Тепло бажалось повернуть до гнізд.
Самотність їх тепер не турбувала,
Бо між серцями був… кохання міст.
22.11.2022.
Ганна Верес Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969439
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.12.2022
автор: Ганна Верес