В життя, як у гроша, дві сторони:
Одна з них – світла, інша – темна.
Чергуються обидвії вони:
Подія вдала і проблемна.
Звичайно, з вдалими лиш поживать
Завжди всі в світі би бажали,
Одначе часом, щоби їх нам мать,
Слід щоби горе ми пізнали,
Усі ті труднощі, які життя
Нерідко посила нам рясно,
Щоб їх зборовши до пуття,
Ми жити почали всі щасно.
Вони бо лиш навчають нас усіх,
Неначе учнів вчитель в школі,
Як досягнути успіхів, утіх,
Аби лихій ми не корились долі,
Аби ми не губились у пітьмі,
З проблем знайти щоб вихід вміли,
Його навчились віднайти самі,
Щоб і себе, й світ зрозуміли;
Щоб ми шляхами згубними не йшли,
А завсігди їх обминали,
Щоб доленьку свою ми не кляли,
А тільки вдало будували.
Адже та доленька у нас в руках,
Бо кожному із нас належить.
Якою буде наяву, не в снах
Вона від нас самих залежить.
Її бо створюємо саме ми.
Близькі також допомагають.
На те й звемося ми усі людьми,
Що душу та свідомість мають –
Ту душу, в кóтрій почуття,
Неначе квіти ті, буяють,
Які нас протягом життя
На гідну стежку направляють;
На стежку направляють ту,
Якою, як ми будем прямувати,
Знайде́мо власную мету,
Її зумієм реалізувати;
Свідомість ту, що дозволя всім нам
Як слід самим собою керувати,
Аби ні почуттям, ані думкам
Повік не довелося більш страждати,
А діяти, аби вони могли
Усю величність світу розпізнати,
Аби вони, мов квіти ті, цвіли,
Яких ніхто не смів би виривати.
Лиш слід нам дослухатися частіш
До того, що свідомість нам говорить,
Щоб доленька лихая чимскоріш
Ніколи не могла нас упокорить,
Щоб доленька лиха нас не могла
У сіті, наче рибу ту, зловити,
Щоб доля наша доброю була,
Щоб тільки з нею довелось нам жити.
Хто дума, що порожні ці слова,
Той рації ніскілечки не має,
Адже в словах цих правдонька жива.
Брехні у цих святих словах немає.
Всіх їх потрібно нам лише збагнуть,
Лиш треба розумом нам відшукати
У них ту непорочну, чисту суть,
Яку вони не в силах більш тримати,
Тримать в тюрмі словесній під замком,
Мов в’язня, що знівечив власну долю.
Вона звільнитись прагне і, крилом
Змахнувши, полетіть, мов птах, на волю.
На волю полетіти їй пора,
Аби в серцях людських лиш засівати
Насіння мудрості, любові та добра,
Людей на гідні вчинки надихати.
Євген Ковальчук, 20. 11. 2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969443
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.12.2022
автор: Євген Ковальчук