Нарікаю на погоду,
Себе жаль, шкода природу,
От зима… мов осінь. Думки,
Їх відкинула б залюбки.
Певно лізуть і не дарма,
Сьогодення, немов карма.
Як сказати , нарікати,
Чи не треба поспішати,.
Газ коштовний, нема світла,
Та погода, все ж привітна,
Світ магічний, вищі сили,
Святу землю оросили,
Як тривогам катма міри,
Придають мужності й віри.
Де глянь смерть, розпач, сумні дні,
Та, як вистояти у війні?
Як снаряди і шахіди,
Летять вкотре, несуть біди.
Як би ж ворога здолати,
Не вдягла б хустинку мати,
Чорну схожую, до землі,
Важкий час, все душа в імлі.
Гіркі сльози, немов німа,
Нащо ж людоньки ця війна?
Серце крається на шматки,
Б’ють у скронях, мов молотки,
Знов вистукують - йде війна,
Ой коштовна ж, волі ціна.
Ряд могил, сироти діти,
Орді в пеклі би горіти!
За злочинство і руїни,
За всі сльози України.
Ви злодюги, не нація!
Тож не буде сенсація,
Як (не включите) вже мізки,
Чи, розіб’ється на друзки,
Земля орків та й навіки́!
Й не подасть дружньої руки!
Увесь світ, який любить МИР!
Нарікаю на погоду,
Нема снігу, жаль природу,
Вищі сили, певно знають,
Бо ж вони, допомагають,
Виживати у важкі дні,
Й край покласти, страшній війні!
01.01.2023р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969836
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.01.2023
автор: Ніна Незламна