[i][b]У потоці слів[/b]
« Тече вода,
тече бистра....»[/i]
Парафраз
Тече Дунай, тече за небокрай,
а я стою на березі крутому
і посилаю потойбіччю тому
моє необнадійливе... прощай.
Безодню зоресяйного огрому
відлунює на плесі водограй.
Якби ото по ньому і... додому
за обрії, куди тече Дунай.
Але душа відображає інше –
невидиме... і видиме здаля
душі моєї сяюче маля
як уві сні недавно і раніше
у пам’яті і це не є щось більше,
ніж зореліт по імені Земля.
[i][b]На гребні видимого[/b]
« У тумані ночі наші очі
бачать світло завтрашнього дня. ...»[/i]
Перифраз
Напевне, що у тому зорельоті
багато нас і наміри свої,
які ми відкладаємо на потім,
не ефективні проти течії.
Надії тонуть, поки ми не проти
перелітати у чужі краї
і воювати на своєму фронті
у поки-що чужому житії.
Та знає небо, що оберігати,
кому до кого їхати, пливти
у руслі суєти і самоти...
а головне, кому відповідати
за те, що натворили окупанти,
яких караєш словом саме ти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970025
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.01.2023
автор: I.Teрен