Підкрався в хату тихо вечір,
До вікон ломом лізе холод.
По шибках льодом він малює,
Узори ніби кружевами.
Ти в пеньюарі у каміна,
Тепленько ніжки свої грієш
І при піднявши одну вгору,
Мене до себе нею кличеш.
Спустився брилами, над вікон,
Мороз зависнув у краплинах.
Мене торкаєшся губами,
А я стою мов би із криги.
Гладенька дощечка осики,
На кріслі, вирізьблені стики.
З плечей твоїх мов би стамеско,
Пальцями шлейку я знімаю.
Немов рубін, гаряче пламя,
В каміні дрова догорають.
Удвох спітнілі не від нього,
Все дужче я тебе кохаю…
Митець покриє лаком витвір,
Скінчивши, різьблення картини.
Немов по тілу, пройде пензель.
Розлившись фарбами по ньому.
Блищать на шибках його твори,
Від світла танувши немовби.
Ніщо так душу не зігріє,
Як теплий дотик твій устами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970193
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.01.2023
автор: AGL@Bal