На цьому світі ...
Не судилося нам бути удвох
Коли це проклята війна прийшла нежадна
І розділила нас раз і назавжди
І де ти рідна зараз у цю темну
І холодної лютневої ночі
Там де поїзди і літаки штовхають все далі і далі від мене
І де гудки від дзвінків все частіше віддаються в унісон всесвітніх мереж
І там наші голоси переплітаються з надією що скоро побачимося знову
Де ти і я на руїнах цієї воїни повстанням наче зі пепла
На зло всім цим лихам де сильнішим стане наше кохання
Я вірю в тебе як в себе бо ти і я це одна повість і одна історія
Я вірю в тебе як в себе бо ти і я одне кохання на двох
Невже в цій битві за життя ми втратимо один одного?
І хто сказав, що на війні немає місця коханню?
Я зрозумів одне, що те, що губиться і забувається, негідно називається Любов'ю.
І якщо подивитись на це життя яке колись будувалось а тепер руйнується - Війною
То розуміємо що Смерть і Життя як дві близнючки що не розрізнити не як,
І крізь цю розруху треба вчиться будувати заново життя.
У цю напівпохмуру ніч через смуту туману ти немов світлий привид кличеш мене до себе
Але де ти і де я рідна ми в розлуці і між нами країни і міста що розділяють нас, я вірю не назавжди
О як мені хочеться в цю холодну ніч обійняти тебе і розцілувати
Бо на серці порожньо і в душі холодно без тебе
І окрилений любов'ю так хочеться злетіти над цією грішною землею і своїм диханням охороняти твій сон до ранку
І щоб Війна пройшла в одну ніч як страшний сон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970276
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.01.2023
автор: Valentino