Бахмут, який я пам'ятаю -
То тепле примарення раю,
Таємне дихання надії
Й дитячої, вільної мрії.
Проміння спадає додолу,
Запалює світло навколо,
Бурхливо затоплює місто,
Мов спіле шампанське ігристе.
Крізь стіни сочиться минуле.
Будинки в садах потонули,
В весіннім рожевім цвітінні
І в яблунь мережевій тіні.
Сучасні й старі лабіринти,
Гуляє по них вільний вітер.
Він вщухне та слуха охоче
Казки, що каміння шепоче.
Каміння. Воно не забуло
Про славне козацьке минуле.
Тож ехом гудуть давні мури
І плаче забута бандура.
Земля, здавна славная сіллю,
Багата й синами своїми,
Що в мирнім житті й на війні
Є сіллю цієї землі.
І всюди троянди, троянди.
Рожеві, червоні й ошатні...
Та нині вони лише в серці,
Бо нині Бахмут – це фортеця.
І житиме славна фортеця,
Бо серце козацьке в ній б'ється,
Палке, проте ніжне і жваве.
Бахмут – місто сили і слави.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970398
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.01.2023
автор: Емма Конвалiя