Ненавиджу, як зраджують у снах.
Ненавиджу, як б'ються за байдужість
І замість "ні" повторюють все "так",
Обмінюючи щирості на грубість.
Ненавиджу, як спалюють мости
Без зайвих слів чи криків... обіцянок.
І знов немає поруч то́го "ти",
Що приміряв на себе безліч рамок...
А я стою, не знаючи кінця.
Ненавиджу очима...та не серцем.
І чую, як жаліється душа,
Ізранена ущент уламком скельця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970459
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.01.2023
автор: Тетяна Білогай