Як смолоскип скипіла моя кров,
Тремтіло тіло наче взиму верби,
Десь зорі миготіли, - Прокидайся, йди! Агов!
Щось відчував, і промайнуло,- Вмер би...
Не відчуваю болю більше, ні...
Ніяковіє сонця промінь,- Де світанок?
Лиш розуміє тиха-тиха ніч,
І обіймає, так шалено, наче наостанок.
Підвівся все ж на ноги, так...
Якісь обличчя через призму бачу,
Кудись шкульгаю, в полі квітне мак,
Та ніяково мені, але не плачу.
Важкі лиш думи, -Де лишив свій вік?
Кого кохав? Кого я втратив?
Зима. Різдво. Почався новий рік...
Свою я душу дарував, розтратив.
Мак, верби, смолоскипи - все життя,
Поля квітучі та червоная калина...
Агов! Прокинься, досить каяття...
І промайнуло, - Ще не вмерла Україна.
2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970498
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 09.01.2023
автор: Каа3003