Мольбертами рани і щастя, і втіху,
Немов це останнє пташине крило,
Немовби єдине творіння на віху,
Де все, навіть більше, давно вже було.
Пейзажами сонце і вигнані тіні,
Хай і далеке, осяйне вікно,
Де, знаю, надія живе в переливі
І б'ється за те, що, на жаль, загуло.
Фарбами вічне і просто буденне:
Цинкове, мідне і звісно - живе.
Може, холодне, а може, вогненне,
Та все-таки рідне, хоча й не моє...
05.01.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970522
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2023
автор: Сара Ґоллард