Тоді падав сніг і ще не було війни,
Тоді ми раділи ялинці і грали в сніжки,
Тоді подарунки важливі для нас були,
А зараз, цінуємо щось безумовно інше.
Тоді нам здавалось, попереду все життя,
Ми встигнемо все і зможемо ще пожити,
А нині здається, що часу в нас геть нема,
Скажіть, а це правда, що ми вже назавжди інші?
В єдину валізу вміщається все життя
І сліз на вокзалах пролита безмежна кількість,
Хтось їде назавжди у інше своє життя,
А хтось повернеться, та вже безумовно іншим.
Зима нагадала яким був для нас цей рік,
Я не пам'ятаю ні осені, а ні літа...
Тривожні валізи, годинами в укриттях,
В молитві до неба, щоб все було добре в рідних!
Без світла зимою, та з вірою у серцях,
І нас не зламати, стаємо лише сильнішими.
Усе відбудуємо, з вірою у життя,
Тоді падав сніг... а спогади стали віршами.
©Марія Скочиліс
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970553
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2023
автор: Марія Скочиліс