Ох зима ця: і вітер, і віхола:
І дороги, й стежки замела...
І додому я знов не поїхала,
Непогода мене не пуска...
Знову вітер, а з ним і хурделиця,
У природі спокою нема,
Сніг щоденно на вулицях стелиться:
Почуття і думки присипля...
Та надіюся я, що хурделиця:
Не на вік паруси підняла,
І тепло до нас знову повернеться,
Відійде і ростане зима...
Не на вік же вона заморозила,
Цей широкий засмучений світ...
Зрозуміло мені нині й кожному:
До весни прокладається міст...
І живу я у сина й надіюся:
З часом зникне холодна зима,
І додому в Долинську поїду я,
Якщо, звісно скінчиться війна...
За Долинською я уже скучила:
За будинком й сусідами я...
Хоч зима мені й не надокучила,
Та і хата мене вже чека...
Мені добре живеться і Щеціні,
Та сумую усе ж таки я...
Так і зранку й до самого вечора:
У думках є Долинська моя...
І за донечку, звісно, я думаю:
На війну добровільно пішла,
За безпеку її все молюся я,
бо ж я знаю важка ця війна...
Та Надію усе ж не втрачаю я,
І новини щоденно дивлюсь,
Молюсь Богу : йому довіряю я:
І війні цій все ж прийде кінець!!!
Ох зима ця і вітер, і віхола:
І дороги й стежки замела,
Чи то криша у орків поїхала,
Чи то Путін зійшов вже з ума...
І розлука, печаль, і війна...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970654
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.01.2023
автор: геометрія