Пригасле вогнище скуйовдив подих
У сиві пасма вплетеного вітру-
Те ожило, зажеврівши, допоки
Літали садом струмені зігріті.
Ні, не відтала крижана калина,
І змерзла пташка літа не відчула
Під теплим димом, що умисно кинув
Морозний вечір у гіллЯ заснуле.
Хіба що брунці зціпенілій стало
На мить бентежно, і вона наснила
Собі погожий березневий ранок
І поцілунок соку ошалілий.
Дихни й на мене життєдайним киснем,
Торкни душі засмученої струни.
Я в мить, дарованій як ватрі, втисну
У груди серце із жаданням юним.
Відчую, як то брунці тій весною
ЗсерЕдини творити незвичайне,
І вирвавшись з лушпини затісної
Поета обдаровувать віршами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970820
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.01.2023
автор: Lesya Lesya