Знову доля в білім полі:
Додала турбот мені...
Посріблила зовсім скроні,
І пригнула до землі...
Нині доля в зимну пору:
Не лякає вже мене...
Я живу у сина домі,
І життя вже не сумне...
Син й невістка на роботі,
Дома я лише одна...
Не буваю у скорботі,
Й не ляка мене зима...
Жаль, що зникло кольорове,
Незабутнє, чарівне...
Мені й біле пречудове,
І цікаве, й осяйне...
Все було у моїй долі:
І святкове, і страшне...
Переносила всі болі,
Не злякать й нині мене...
Хоч вже білі мої скроні,
Та фасон я ще держу...
Дні бувають веселкові,
Й все хороше на виду...
Жаль: війна йде в Україні,
Орки знищують усе...
Маю Віру І Надію,
Що війна усе ж мине...
Моя доля в білім полі
Знову більшою стає...
Не скорюся лихій долі,
Хоч війна ця й дістає...
За життя я вже навчилась
Переносити біду...
Я зимі цій не скорюся,
І весну, і літо жду...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970891
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.01.2023
автор: геометрія