Мурашники,
Мурашники...
У кожній комірці – людина,
Дві,
П’ять...
І кожне має потребу:
Помитись,
Поїсти,
До вітру сходити...
А ще непогано б розважитись!
Воду – сотнями кубів,
Електрики – гігавати,
Неміряно – газу, нафти
Беремо,
Беремо,
Беремо...
На тілі Землі залишаємо рани.
Все – для себе, коханих.
І життя чужі беремо.
Натомість – що віддаємо?
Усього нам мало, мало...
Чи світ би журився хоч трохи,
Якби нас раптом не стало?
***
Велика мудрість і благо –
Світ не обтяжить собою.
2022-12-07
[i]Кажуть, що Учитель Дзену Банкеї не заснував жодної школи, не залишив жодного твору чи учня. Він був подібний до птаха, що, линучи в піднебессі, не залишає по собі сліду.
Про нього говорили: «Коли він входив у ліс, жодна травинка не ворушилася; коли він заходив у воду, то навіть кіл не творилося на поверхні».
Він не обтяжував землю. Жоден подвиг зухвальців, жодне завоювання, звершення чи духовність не вправі зрівнятися з цим: не обтяжувати землю.
(З книги Ентоні де Мелло «Молитва жаби»)[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971123
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2023
автор: Анно Доміні