Ми потуги, що звались віршами.
Світ незайманий, білий папір.
А думки все летять табунами,
До далеких, розгублених зір.
Нам немає про що говорити.
Полонила нас тиша століть.
Чашка кави, холодна між нами,
Бо ми діти пещених жалів.
Хід не спинить пісковий годинник,
Як і ватра палає буття.
Тільки ранки чомусь невитримні,
Там де кава уже нічия...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971215
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2023
автор: Квітка))