Як сумно, Господи, що тут Тебе нема –
а тільки біль, і страх, і гріх неситий…
Що власна плоть для нас – брудна тюрма,
яку лиш смерть спроможна відчинити.
Як прикро, Господи, що тут богує зло,
випалюючи в душах чорні діри,
і тисячі людей – криваве тло
для нелюда, що зажадав порфіри.
Як гірко, Господи, що Істина й Любов
такі далекі, як чужі світила, –
і той, хто хоче їх узріти знов,
повинен спершу відростити крила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971243
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2023
автор: Світлана Себастіані