[i]Іноді достатньо одного погляду в очі людині, щоб зрозуміти:
ваші долі нерозривно пов’язані[/i]
[b]Історія шоста[/b]
Їй уже за сорок. Двоє діток, коханий чоловік. Усе так, як колись мріялося в юності. Є, де жити, є, з ким жити. Хіба це не сімейне щастя?
Чоловіка вона свого кохала, можливо, занадто сильно. А зараз це відчувала все більше. Поїхав у відрядження. Обіцяв дзвонити, і насправді робить це кожного дня. Про все розпитає, про все розкаже. «Такий турботливий…» - згадувала і посміхалася собі. Діти вже вклалися спати, а вона чекала на його дзвінок. Але ввечері, як завжди, він чомусь не подзвонив. А телефонний дзвінок пролунав серед ночі.
- Що ти робиш? - почула звичний голос чоловіка.
- Ще спати не лягала, поки дітей вклала, поки білизну погладила, весь день, «як білка у колесі»… А ти там як?
- Пам’ятаєш, ми колись домовлялись, якщо хтось із нас покохає іншу людину, то треба обов’язково у цьому зізнатися…
- Ти зараз жартуєш?- спитала здивована, готуючись до жарту.
- Ні, я покохав іншу дівчину.
- Як? – розпачливий зойк жінки у відповідь. - У нас же діти…
Цієї миті її серце зупинилося.
«Як же діти?» - спитаєте ви. А що діти? Не бур’ян. І чужі люди доглянуть.
2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971284
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.01.2023
автор: Ірина Вірна