В припорошеній пилом війни самотинній квартирі,
Що повисла на двох оберемках кісток арматури,
Розбилося серце на дві обгорілі частини,
На ДО і на ПІСЛЯ, як втілення оксиморону,
правдиве й нелюдяне.
Тільки згадати не вийде
минуле,
Лише полишити й без того хитку рівновагу
Й нестямно питати крізь товщу глухої ночі :
Чи кожен кінець може бути новим початком,
Якщо там, за стіною
Із цегли й бетону, що падають долу,
Більше ніхто не плаче?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971579
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.01.2023
автор: vero.ronica