Прости, Творець, убогих нас,
Тож для любові сотворив,
Що ж творимо – давно..., й на час,
Твою ідею, спотворИв?
Красоти всім подарував,
Все для життя на цій Землі,
Про нас з дня сотворіння знав –
Куди у злет, на зла крилі.
Напевно Ти не раз гадав –
Та де ж кінчається наш гнів?
Хоч знав, себе не спалимо
У божевілля, тім вогні.
А давши вибір, як чинить –
Не перебільшив чи, тоді?
Або не міг і припустить
Грабляну притчу на біді?
О, Людства доленько-сума,
Скіль перехресть: все "не туди» –
Благання зріє вже в умах,
Позбутись "стріл", вже назавжди!
Створити гармонійний світ,
Очистить Землю від біди,
Температурний балансир
До оптимальності, знайти.
Тож – небо перестать каптить,
Енергій чистих розробуть,
Бо геніальні є уми
І гроші, вибратися з тьми.
Усім річкам первинний вид,
Ми так залежим від води;
А щоб відсунути Аїд,
Хвороб перемогти сліди.
Настане в світі благодать –
"Не хапати, а віддавать».
Любов повинна керувать,
Творця ж усім нам дякувать!
23.01.2023 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971757
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2023
автор: Променистий менестрель