Потрібно просто відпускати
події, миті і людей.
Від слів нічого не чекати -
ні добрих, ані злих вістей.
Потрібно вміти забувати
усе, що зайве - не твоє.
Собі й комУсь не докоряти.
Життя коротке, промайне.
Не доженеш й секунди часу -
не добіжиш, не долетиш.
А ми все йдемо околяса...
Отямсь, Людино! Все проспиш.
Потрібно просто відпускати
як свої, так чужі гріхи.
Чиєїсь ласки не чекати
і відрікатися пихи.
Потрібно... Говорити легко
і написати легко теж.
Слова відлунюють далеко,
ген вище неба, що без меж.
Події... Ми бува впливаєм
на те, що станеться, але...
у своїх спогадах тримаєм,
а це руйнує. Мить живе
в думках людини цілу вічність.
Чи нам потрібна кожна мить,
яка минула? Чи трагічність
нам треба сотні раз прожить
в своїй уяві знову й знову?
... Приходять люди, люди йдуть -
вони усі не випадково
по наших, втоптаних, снують
стежках, дорогах, магістралях.
А ми - по їхніх спішимо,
та з часом підем по спіралях
окремо, нарізно.
ЙдемО?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971794
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2023
автор: Ксенія Фуштор