Там, де немає грані ночі й дня,
Не відчуваєш сам вже і страху’.
В одному з рейдів, як лягла імла,
Раптово вовк з’явився на шляху.
В його очах була лиш втома
Вже від всієї крові навкруги.
Без власного лишився дому,
Де його діти були ще живі.
Набридло навіть вже і хижаку
На ті дивитися смерті жнива.
«Сірий, проходь, тебе не зачеплю.
Дісталось і тобі, як нам, сповна».
Побачив це він по моїх очах,
Як прочитав весь сум я і в його.
І розминулись, мов вітри в степах,
Бо з ним були ми світу одного.
Та, коли вийшли на узбіччя,
Там, де колись життя буяло –
Немов жахи із потойбіччя,
Село розстріляне лежало.
Спалили все рашисти «градом»,
Один лиш попіл та руїни.
І смерть душила своїм чадом,
Як трупний сморід з домовини.
І так було повсюди, де пройшли
Рашистські окупанти по землі.
То хто насправді – люті хижаки,
Як ті кремлівські нелюди, а не вовки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971899
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.01.2023
автор: Юрій SH(Шторм)