- Спи. Люлі-люлі. Не бійся, дитино.
Ще із віконця нам сонця не видно.
- Як так, матусю? Дивись, он світає!
- Спи, моє серце! [ракета палає].
- Чом такі ночі нам довгі настали?
Рано в садочок хіба не проспали?
- Спи, моя люба. Ще всюди поспієм.
- Мамо, не спиться. А, може, помрієм?
Хочу прокинутись в ліжечку свому
І щоб всі друзі вернулись додому.
Хочу щоб ми не втікали із хати.
Ну і нарешті б нам котика взяти!
Мамочко, люба, чому ти не мрієш?
Чом квіточок біля дому не сієш?
- Мрію, дитино. І так, як ніколи!
Чуєш, як часто нам дзвонять собори?..
Мрію, щоб дзвін там лунав лиш на свято!
І щоб вернувся скоріше твій тато.
- Мамо, ти гарна. Люблю твої коси.
Швидше б весна і ми б бігали босі!
Мамо! Ти плачеш? Боїшся, бо темно?
Я буду поруч! Ти плачеш даремно!
- Спи, найдорожча. То радості сльози.
І пам'ятай: щоб молилася Бозі!
Змій стоголовий над нами літає,
Бозя від діток його проганяє...
...Разом молились і мати й дитина.
Що і кому вже в житті вона винна?
В темнім підвалі під вогник свічі
П'є зимний чай і гризе калачі.
Мати до серця дитя притуляє
І колискову так гучно співає,
Щоб заглушити ракет дикий рев!
Пульс вибухає з напружених вен.
Довго отак теревені плели...
Сни у підвали холодні не йшли.
Мати під серцем ховає дитину:
- Боже! Благаю!!! Не рви пуповину...
11.01.2023
Наталія Петренко
Ілюстрація з Інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972002
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2023
автор: Наталія Волинська