Травневий вечір… В хмарах волохатих
рогалик місяць схожий із серпом
О, як колись уміли ми кохати,
чи так лишень здавалося обом?
Ти погляд свій із карими очима
у сторони відводиш раз-по-раз
Упевнений, що є на те причина -
кохати ж бо так важко «напоказ»
Були часи…На призьбі, коло хати
писав вірші й читав без метушні
Словами душу вмів я колихати,
чи так лишень здавалося мені?
Нехай сердець вечірнє мерехтіння
сплітає місяць з мороком, нехай…
Вже сотні літ ці правила незмінні:
як хочеш жити – пристрастно кохай!
А хочеш просто мліти від свободи,
коли імла холодна і густа
Повір, в житті достатньо насолоди,
чи так лишень здавалося устам?
Ше прийде мить… На вітряній терасі
удруге світ розчиниться… й тоді -
знов защемить. Сьогодні ж не на часі
твої літа губити молоді
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972068
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2023
автор: Тарас Слобода