До цього не можна звикнути.
Душа вже не має сил плакати.
Хіба безпорадно хникати,
Не маючи впливу над втратами.
Не можна такого не бачити,
Не вдасться лишитися осторонь.
А ні не забуть, ні пробачити.
Ні в воду втопити, ні у вогонь.
Одні плинуть мовчки "качами".
А інші - у небо журавликом.
Це в пресі назвуть "невдачами"
За горевідомим напрямком.
А потім "на щит" - з поверненням.
Стоп-кран. Вже не буде боляче.
Момент із останнім зверненням
Комбата до мліючих родичів.
Вже добре, що Богу молимось.
А Богу до кого молитися?
Новини почуєм й розходимось.
А Він мусить сам там явитися.
Цитата з ранкового зведення,
Деталі по кожному напрямку.
Десь мирне вбивають населення.
Собаку знайшли - перелякану.
Тварина шукає прихистку.
І сльози втирає лапою.
Нікого із вбивць, без винятку,
Не смійте назвати "собакою"!
До цього не можна звикнути.
Тому нам одне залишається:
Триматись. Надіятись. Вірити.
Хай кожен, крізь сльози, всміхається.
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972077
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2023
автор: Наталія Волинська