Зірки опівночі молилися Богу,
Одні - ставши вряд, інші - ниць на колінах.
Та кожна, як вміла, просила по-свому,
Щоб ранок настав і земля розсвітліла.
Їм Місяць, як пастир, веде літургію,
В небеснім кадилі розпалює ладан.
Читає Псалми і виборює мрію,
А потім слова ці скидає туманам.
Тумани хай встелять стежки і дороги,
Щоб воїни світла за ними сховались.
І поки в повітрі завиють тривоги,
Щоб кулі ворожі до вбивць розвертались.
Найдовше молилась Давидова Зірка -
То щит вояків і правдивого війська:
"Я знаю, Твоя є правдивою мірка!
Хай зникне з росою навала російська!"
А Зірка Полярна до Діви молилась:
"Дорогу, Маріє, тобі я вказала.
Тепер я прошу, щоб на землю спустилась
І всіх діточок наших в снах колисала".
Колише Марія... Руками, як купол,
Сто лютих смертей й триста бід відганяє...
Повітря кричить про тривогу у рупор...
"Ще трошки... Поспіть... Іще мить - і світає..."
08.08.2022
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972342
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2023
автор: Наталія Волинська