Тепло, що окутує тебе, забираючи з собою в місця і спогади, які ти вже не побачиш перед очима, все більше здається щасливим продовженням твого життя, але як тільки до тебе долинають невідомі звуки зовні, вони вже не здаються такими ж невідомими, а скоріше всього щоденними й монотонними. Потрібно щоденно виринати з ліжка, залишаючи все ідеальне і неживе якомога далі в спогадах, лише шкодуючи, що знову прокинувся. Щоденно повторювати всі дії, як бездушна лялька, і знову знаходити в цьому хоч якийсь зміст. Навіть якщо ти виринувши назовні, у світ, що постійно рухається, думаєш, що будеш рухатися під його дією і згадаєш хто ти і яке твоє місце там — все безнадійно.
Якщо йдеш вулицею, яку вже бачиш чотирнадцятий рік підряд, думаєш, що звик до неї й проймаєшся ностальгією — то це не так. Лише звернувши на неї увагу ще раз, вона тобі здасться зовсім чужою, наче й не ти зовсім на неї дивишся, наче інші ноги проходять повз неї кожен день, і наче параноя — ці думки переслідують тебе, допоки ти не відірвешся від них, але й це не так легко.
Якщо ти думаєш, що увіллєшся у свій колектив і всі нав’язливі та безбарвно-сірі думки зникнуть, то і це не так. Адже не для всіх ти здатен стати тим самим другом, який заповнить твою пустоту і позбавить тебе від думок під дією сміху і моменту.
Коли ти майже знайшов причину ту саму причину, через яку в тобі з’являється бажання покинути несправжнє майбутнє, а вона так просто зникає, розсіюється крізь пальці… Тоді вже світ стає не просто чужим і нереальним, швидшим ніж ти, а чорно барвним і занадто великим, місце в якому для себе вже не знайти.
Якщо колись тільки проспавши дев’ять годин, ти вже був готовий через лінь виходити у світ, то зараз потрібна ще й енергія, щоб виринати та зважуватися на спілкування з людьми, рухатися в майбутнє, а єдине її джерело так далеко, хоча й не за межами неможливого…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972350
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2023
автор: ромаш