В старому храмі дзвони б'ють вечірню.
Прийди і стань.У тиші вечоровій
Нічого не кажи - тут моляться ікони.
Й диктує дзвін історію новітню.
А ти мовчи. Лиш добре прислухайся.
Безмовні стіни скажуть стільки правди -
Жоден мудрець такої не сказав би!
Хочеш почути - у німих питайся.
Спитай у сонця в тиші підвечірній
Чому так сумно чутися здаля
Прощальну пісню в небі журавля,
Що восени землі співає рідній.
А, може, то не сірий журавель?
Може, чийсь син взяв образ того птаха,
Лишив землі всі почесті солдата
І тужить в небі близько до осель.
Німе подвір'я, стиснуте парканом,
Здригнеться, взявши випавшу пір'їну.
І пригорне до хати ніжно, як дитину!
Клин журавлів сховається за садом...
Тепер щороку їх вертатиме весна.
Як будуть землю хлібом засівати,
То кожен рине до своєї хати...
З малого зЕрна проросте життя.
05.09.2022
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972443
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.01.2023
автор: Наталія Волинська