Дерева колись росли,
Могутнії кедри й дуби.
Друїдами люди були,
Меншим я, більшим - ти.
Роди рощі населяли,
Свої рощі -шанували.
Всім й всього тоді хватало,
Все навколо розцвітало.
Літо завжди там було
І душевнеє тепло.
Там гармонія сіяла,
А планета - процвітала.
Острів славний був Буян,
Сонце-цар сіяв - Салтан.
Іншомовців заселили
І під корінь ліс скосили.
Темнії часи настали.
Більше в гості не ходили,
Лише листям шелестіли.
Кругом пеньки.
Один - я,
А інший - ти.
Гриби на них повиростали,
В землю ці пеньки вганяли.
Сок землі із них пили,
Продавали, що могли.
Без пеньків гриби ніщо.
Ось яке зросло тут зло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972603
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.02.2023
автор: oreol