Love Story

Вечір  опускав  блискучі  плечі,  
Перламутри  кидав  на  траву,  
Місяць  зорі  вистрелив  картеччю  
І  розсипав  в  небі  наяву.  
Так  заходив  в  душу  пізній  вечір  
І  торкав  тремтливо  ту  струну,  
Що  давно  не  грілась  в  холоднечі  
Осінь  не  одну  і  не  одну  зимУ,
Бо  в  душі  і  в  серці  були  рани,  
Доля  їх  насипала  сповна,  
Рани  повнили  і  чакри  всі,  і  чани,  
Їй  здавалось,  що  життя  нема.  
А  сьогодні  сталось  все  раптово…  
Боже,  як  же  грав  той  саксофон!  
Він  до  себе  поманив  святково  
Й  запалив  вогненний  в  серці  фон.  
Очі  стрілися  з  його  очима,  
Билось  серце  із  мелодією  в  такт,  
Кожна  нота  так  була  значима.
Раптом  тиша...  І  малий  антракт...  
Він  ішов  із  тисячі  доріг  до  неї,  
Щоб  зустріти  зоряний  цей  вечір,  
Ніс  він  квіти  і  коштовні  ніс  камеї
Й  почуттів  гарячих  всю  предтечу.  
Ніби  юні,  узялись  за  руки,  
У  кохання  загубились  почуттях,  
Ні  на  мить  не  прагнули  розлуки,  
Відчували  ніжність  і  любов  в  серцях.  
Його  голос  –    музика  для  вух,
Оксамитовий  переспів  його  мова.
Як  вона  спивала  кожен  його  звук!  
Місяць  усміхався  знову  й  знову,
Світлячками  небо  прикрашало  ніч,
У  очах  його  блищали  два  смарагди,  
Не  було  між  ними  протиріч,
Лиш  оповідачка  Шахерезада
Говорила,  що  любов  –    життя,
І  краса  божественна,  і  насолода,
Спільне  двох  людей  серцебиття,  
І  найвища  Божа  нагорода…
А  під  ранок  знову  саксофон  –
То  любов  мелодію  писала,
У  душі  грав  тихий  камертон,  
І  любові  вигравали  всі  октави.


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972650
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.02.2023
автор: М_А_Л_Ь_В_А