Вздовж осені бреду й спинюся край дороги,
Позаду стільки днів! Між листям шурхотять...
І, як останній лист, зірвалися тривоги,
Ще душу сколихнуть, та більше не кричать.
А неба тиха синь, як мантра, навіває
На душу світлий жаль примарними "якби".
Фантомно відболить все те, що не буває,
Але прийде у сни, залишивши сліди.
Покосяться дощі, зависнуть у повітрі.
Їх вітер посіче, як коси у беріз.
В білесенькій корі стоять, як сестри рідні,
Тримають рівний стан, хоч очі повні сліз.
Вдивляються у став на власне віддзеркалля.
Яким пустим став сад й які ж короткі дні!
На захід сонце йде, прощаючись зарання.
На переправі час вклоняється зимі.
23.10.2022
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972713
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2023
автор: Наталія Волинська