Повій, вітре, в Україну
І знайди мою хатину,
Заглянь лагідно в віконце,
Пошли промені від сонця
І хатину, мою милу,
Обігрій, ніби дитину
І теплом, і добротою,
Не лишай лиш сиротою...
Зупинися, вітре, тихо,
Подивись чи є там лихо...
Як нема назад вернися,
А як є, то там розвійся...
Як до мене ти вернешся,
Стане жити мені легше:
Я підставлю чоло й руки,
Стерплю болі я і муки...
Вітер віє, вітер віє,
Болить серденько і мліє:
Назад вітер не вертає,
В мене сил чекать немає...
Я не плачу, лиш журюся,
Бо не знаю чи вернуся:
В свою милу Україну,
Чи то тут я і загину...
Уже зимний місяць лютий:
Тихий став не гострокутий.
До кінця зиму веде вже,
І весну природа вся жде...
І я теж весну чекаю,
Й марно часу не втрачаю:
Все пишу я і читаю,
І Надію, й Віру маю:
Що все буде Україна,
Вона ж матінка нам рідна,
Наші діти захищають,
Й перемоги здобувають...
Щодня молимося Богу:
Показав щоб він дорогу,
Що веде до перемоги-
Нашим воїнам чудовим...
Перемога, Перемога,
Хоч важка у нас дорога:
Ми все робимо для того,
Щоб здобути ПЕРЕМОГУ!!!
Наші воїни чудові:
Роблять все для Перемоги,
Ми їм теж допомагаєм,
Їм дарунки посилаєм...
Повій, вітре, в Україну
Незабутню і щемливу...
Чи вернусь туди, не знаю,
І за нею я скучаю...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972747
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2023
автор: геометрія