Десь мама хоронить сина,
Від сліз ледве бачать очі.
Єдина її дитина...
"Синочку...", вона шепоче...
Вмостився він на дивані,
І тепло йому, і зручно,
А ще в діамантах пані
Доглянута і бундючна.
Під ними мільйонів кілька,
Тож "жізнь удалась" — нівроку!
Душі не шукайте тільки,
Там — пустка багато років...
Неначе світи два різні,
Там плачуть, а там жирують...
Колись щоб не стало пізно,
Змін стан речей потребує.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972770
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2023
автор: Патара