Страшне, що коїться! Страшне!..
Влучають просто у будинки!..
Ймовірно, що мене мине…
Сьогодні горе в тої жінки:
Вона не плаче, а реве –
Мабуть, утратила дитину.
Це повсякчас, це не нове –
Русня вбиває Україну.
Я не боюся вмерти – ні!
Мені уже багато років.
Та все ж хотів би - уві сні,
Без усілякої мороки.
Але терор на те й терор,
Щоб жертви болісно страждали.
І кожен день повтор, повтор:
Як матері дітей ховали…
Невже колись ота русня,
Що зараз шле на нас ракети,
Спокійно житиме щодня
Посеред нашої планети?
Невже ми всіх їх не вб’ємо
Разом з батьками і синами?
Вони носитимуть клеймо
Убивць - і житимуть між нами?!
3.2.23
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972774
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2023
автор: Антон Ступка