На шляху – бар’єри й барикади,
Ставлять їх великі та дрібні.
– Ставте, ставте, ставте, Бога ради,
Скільки вже наставлено мені!
Не від них залежить те, що буде –
Все, що ставлять – матимуть собі.
От їй-Богу, дивним-дивні люди:
Всі гріхи ще носять на горбі.
В душі бруд складають, як в архіви,
А в архівах – стільки чистоти!
Їм самим не бачити верхівок,
Їм самим хрестів не донести!
Зупинити хочеться їм світло,
Та не вдасться – темінь утече.
І якщо квітує пишно квітка,
Навіть ворог: «Гарно!» – прорече.
Як потік гірський не зупинити
І як час не стримати й на мить –
Світлу душу нічим не убити,
Бо вона – із Богом гомонить*!
*тихо розмовляти
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972798
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2023
автор: Шостацька Людмила