Він з глини, а також зі скла буває,
Із заліза, із металу,
Коли він на заводі набуває
Форми певної помалу.
Слугує нам він для приготування
Чи то страви, чи напою,
Звичайно, також ще для подавання
Їх в певний час нам із тобою.
В собі напої, їжу він тримає,
Аби не вилилось, не впало
Нічого з нього, кожен знає,
Щоб місце в ній своє все мало.
Готують перші, також другі страви
В каструлі й щоби їх зробити,
В них часто додають приправи,
Аби смак їхній збагатити.
Коли з’явилась якось бо потреба
Підсмажити щось, не турбуйся.
Тоді покласти харч той треба
Нам на сковороду, й милуйся,
Як їжа смажиться, та забувати
Не слід її також мішати.
Вона горіти чи то прилипати
Не буде більше змоги мати.
Готова? То тоді час подавати
Настав до столу їжу тую,
В таріль покласти, наливати
Теж ополоником – рідкую,
А напій в чашку чи у склянку лити.
Виделку, ложку, ніж добути,
Щоб їсти, слід. Скінчив? Помити
Не смій весь посуд той забути.
Євген Ковальчук, 02. 02. 2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972860
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2023
автор: Євген Ковальчук