В своїй єдиності на самоті,
Несамовитий біль приймаю.
Мрії розчинились в темноті,
І я напевно думати не знаю.
Скільки ще потрібно нам зробити спроб,
Аби нарешті припинити бити ґулі?
Нащадки носіїв смугастих роб,
За волю натщесерце ловлять кулі.
Мої кістки закопані у ґрунт,
Від Вісли і по всьому Транссибіру.
І серце починає відчайдушний бунт,
Щоразу, як впадаю у зневіру.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973081
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.02.2023
автор: Іво Каценбук