Сходить сонячна корона
Непоспішно над селом,
Сяйво лагідно-червоне
Розливаючи кругом.
Пробивається проміння
Крізь легкий і свіжий пар.
Трав мрійливе шурхотіння
Заграє до сизих хмар.
Ген озвався перший півень,
Та земля ще мляво снить.
Мріє луг, дрімають ниви,
Мошкара дрібна дзинчить.
На ставках витає спокій,
У росі порослий хмиз,
Очерет тремтить високий,
Хилить голови рогіз.
Поміж глечиків та ряски
Ледь помітно морди жаб.
Сіє пахощами ласку
Поруч виплеканий сад.
На ногах кошлаті крони,
А як глянеш прямо вниз –
Там у тіні невгамовно
Скаче хвацько юний дрізд.
У тривкого прикоріння
Жваво риється в турбі –
Метушиться без сумління,
Що знайде покорм собі.
Проганяє ніжну тишу
Шепіт листя та гілок
Й рине з леготом все вище,
Аж до тліючих зірок...
[i]25.IV.22 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973237
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2023
автор: Прозектор