Начистила зранку картоплі. Згадавши те з дитинства, натерла її на дрібну овочеву тертку, віджала картопляний сік. До тертої картоплі, до смаку, добавила: дрібку солі, перцю, яйце, добре помастила нагріту сковороду олією, виклала на неї півтора сантиметровим шарам отриману суміш. Зверху ще раз помастила олією та поставила свою бабку у вже розігріту духовку на годинку часу пектись.
Усміхнулась, стенувши плечима, бо так і досі не втямлю, чому цю терту картоплю так назвали. А тим часом за вікном білів, виблискуючи на сонці сніжок, бо ж підморозило трішки, і так захотілось мені потрапити, хоч на трішки у своє, таке нині вже далеке, дитинство, бо й бабка, власне, з нього.
За споминами, та сякими-такими хатніми справами, година минула швидко і з духовки пішов приємний запах вже готової їжі, котрий пробудив маму, що дрімала, лежачи у постелі, і ми сіли снідати.
Думка про ковзанку мене таки не покидала і я не втерпіла, пішла шукати льоду. Благо, цьогоріч, сама природа, ніби відкидала насильно нав’язаний їй бум союзної меліорації, котрий так безжально понищив болотяну флору та фауну. А птаства ж різного було, колись, на тих болотах. Тут тобі і кулики, і грицики, і книги, як у нас на Волині називають чибісів, і, які там, на болотяних купинах, гніздились, та ще цілі зграї інших птахів, що літали у небі, і разом зчиняли такий гучний лемент, від якого аж дух перехоплювало, споглядаючи цю життєдайну гармонію природи. А ще ціле зелене багатство різнотрав’я з квітковим кольоровим букетом. Краса, котра завжди милувала погляд та зігрівала собою душу.
За приємними спогадами я досягла болота і, відчуваючи усім своїм внутрішнім єством призабутий присмак дитинства, стала ковзатись по гладкому шарові льоду, котрий злегка потріскував попід моїми ногами.
І, ніби наяву, побачила, галасливу ватагу хутірської дітвори, котра бігала, ковзалась, сміялась, каталась на ковзанах, грала в хокей шайбою з гуми, з корка старого кирзового чобота, а, коли наставав вечір, із саморобних луків, пускала у небо бенгальські вогники. Ті вогники яскравими світлячками розкраювали темне небо та, по часі, падали на розписані дитячими ногами чудернацькі узори на льодяній ковзанці.
Правда, нинішній лід не такий міцний, як у дитинстві, та й болота, як підранки, не мають тієї благодатної сили, що колись, однаково, прогулянка наповнила мене позитивом та приливом теплої, цілющої енергії.
08.02.23
світлина: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973239
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2023
автор: Валентина Ланевич