Наснився сон , що знов іду до мами...
Спішу знайомою стежиною в полях.
І біль в душі мене пече вогнями,
А сльози градом по моїх щоках...
Я ж знаю , що в хаті пустка поселилась,
Що над річкою, у рідному селі...
Перехрестилась й Богу помолилась,
І поклонилась низько до землі.
І тій стежині , що вела до хати,
Й криничці, де напилася води...
Дивлюсь..., а двері відкриває мати
Й гостинно просить: "Донечко ,зайди!"
Така усміхнена і лагідна матуся,
В біленькій хустці ,як завжди була...
А я до неї ніжно так тулюся,
Моя душа від щастя завмира.
Та раптом спохмурніло в нашій хаті,
І чорне павутиння на стіні...
Сіра пташина сіла на загаті
Та заглядає сумно у вікні.
І стукіт в шибку сірої пташини,
Старі одвірки рипнули в імлі...
Мати пішла за лічені хвилини,
Всміхнувшись тепло й лагідно мені.
Прокинулась... чоло зросив холодний піт
І серце б'ється , наче в грудях тісно...
Допоки ми , допоки білий світ
Спішіть до мами , щоб не було пізно!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973415
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2023
автор: Калинонька