[b][color="#0319a6"]Кум Петро жалівсь Івану, гладячи маніжку,
- Не такий я, як раніше, з жінкою у ліжку.
Це аж раптом раз в півроку і то, як попало,
Хоч сам добре розумію, це для неї мало.
От і сплю весь час у клуні, від гріха подалі,
Щоб не вводити Марію часто в стан печалі.
А вона й не претендує, певно, що вже звикла,
Це б на другу, то вже точно виставила б ікла.
Кум Іван погладив вуса і з-під брів всміхнувся,
-А не той я козацюра, щоб де треба, гнувся!
Я ще здатен на щоночі і з великим смаком,
Загрібаю кайф по повній, наче рибку саком.
А Петро як зарегоче, аж прилип до стінки,
- Що придумав ти, Іване, в тебе ж нема жінки!
Кум Іван моргнув з підтекстом,як той Казанова,
- Так, немає та здається ж, про твою йде мова.[/color]
[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973503
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.02.2023
автор: Любов Іванова