Як воно було насправді – не знаю, але розказували люди одне одному таку неймовірну подію, що її важко собі уявити і усвідомити. Жила нібито десь у якомусь селі недалеко від міста молода, розумна, красива дівчина. Вона була шостою дитиною в бідній селянській сім’ї, роботяща, – до якої роботи не візьметься, усе в неї виходить швидко і гарно. В кімнатах чисто, з кухні линуть пахощі смачних страв, біля хати розмаїття красивих квітів. Життя текло собі мирно і злагоджено, дівчина навчалася, працювала з повною віддачею і на роботі, і вдома, приємно було вертатися додому у батьківську заквітчану оселю.
Але ненароком один випадок вщент зруйнував устрій спокійного тихого життя. Дівчина зустріла розумного, роботящого красивого хлопця і закохалася в нього. Відтоді у неї ніби весь світ перевернувся, все бігала на побачення, ніщо її більше не цікавило, лише б тільки бачити його лагідні очі, пити солодку росу з його малинових уст і слухати його мелодійний голос. Вона так самовіддано і вірно любила, що ладна була йому віддати все найдорожче, що мала, а він хотів мати лише її одну, всю до краплі, щоб вона повністю належала лише йому. Вона віддала йому свою невинність, вірила, що любить і не покине, та й він запевняв її в тому.
Дні летіли в щасті, ніжності і любові, аж ось дівчина відчула, що вагітна,… і сказала про це коханому. Він обурився, сказав, що не готовий до таких сюрпризів, що йому дитина не потрібна, вимагав, щоб вона негайно звільнилася від неї, бо він перестане з нею зустрічатися,… і перестав…
Було вже пізно щось робити, дитинка народилася, а молода мама, обманута і покинута, була в розпачі, не знала, що має робити, як жити далі, і вирішила залишити дитинку в лікарні, щоб повернутися до коханого, якого любила понад усе і не уявляла собі життя без нього…
Дитинку забрали чужі люди за свою, а дівчина шукала зустрічі зі своїм хлопцем. Він ніби переховувався і тікав від неї, а коли вони нарешті зустрілися, – брутально прогнав її.
Оце був удар! Вона ніби падала в прірву, затьмарився розум, не хотілося жити… без нього, та і як же тепер? Ні дівчина, ні жінка… як тепер жити із цим? Сльози застеляли дорогу… Добре, що був вечір і сліз отих не було видно. Вона довго ридаючи бродила пустими вулицями, а потім вирішила покінчити з життям, пішла кинутися під колеса поїзда… Добре, що в останню хвилину подумала про машиніста, який може через неї мати великі неприємності, і повернула в іншу сторону… Та додому більше не повернулася.
Вона була гарна, а тепер розцвіла і стала ще гарніша. Хлопці так і увивалися за нею. Вона ж дозволяла їм кохати себе, і знову й знову історія повторювалася.
Роки бігли, їй захотілося віднайти своїх діток і повернути їх собі, аж одного разу вона обернулася зозулею. Все шукає і зове своїх малюків: ку-ку, ку-ку.
А хлопець її обдумався нарешті і захотів повернути назад свою колишню любов, все ходив до її помешкання і стукав у двері, та йому не відчиняли. Він не знав, що обернувся дятлом, але добре пам'ятав, як одзиваються на стук сухі дерев’яні двері. Шукав їх і стукав-стукав,…. а то вже була лише суха деревина…
Так вони живуть і понині: дівчина-зозуля безуспішно шукає по світу своїх діток, а хлопець-дятел все ще намагається повернути назад свою кохану, стукаючи по сухій деревині, безмовно благає відчинити…
30.05.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973630
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2023
автор: Martsin Slavo