Хай буде мирно і хай буде мова,
Якою нам звучала колискова,
Та, що нам прадіди заклали в генокод -
Плекайте. Й вишивайте рушничок:
Червоним, щоб любов не відцвіла,
І чорним, коли скінчиться війна,
Щоб пам'ять про загиблих передати
Тим, хто, на щастя, вже не буде знати
Дитинства час змарнований в підвалах,
Тіла людей, не виживших в завалах,
Руїн будинків й попелу розрухи,
А що найгірше - то душевні муки...
У храмах мироточать вже ікони...
Якби ви не зреклись своєї мови,
То зараз би не плакали святі
За вбитими у нелюдській війні.
Вже бачимо, що кат не вибирає:
"Язик" і мову - все з землі стирає,
Лишає за собою лиш руїну,
Не скривиться, вбиваючи дитину.
Кого прийшли від кого визволяти?
Прицілившись у серце, щоб стріляти?
Вмирає серце, та незламний дух -
Горить вогонь. Вже вічний. Не потух.
А вітер ще сильніше роздуває,
Та раб хіба про силу духу знає?..
Олію ллє, вогонь щоб загасити
І в паніці втікає: хоче ж жити...
Вас, мабуть, не навчили в вашім рабстві,
Що варварські метОди - не сучасні.
Що є закон, мораль, є вільні люди
І серце вільно б'ється їм об груди.
07.05.2022
Наталія Петренко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973658
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2023
автор: Наталія Волинська