Як так можна, а де совість? –
Йде війна, а ви крадете
У своїх захисників,
Так в Європу браво йдете,
Що в етері президент,
Мабуть, з «радості» аж впрів…
І про відсторонення
Слуг своїх повів.
Ну, а що він захотів…
Щоби чемно працювали,
Як до тої бучі тихо собі крали
І нікого не саджали,
Бо свої ж латались.
А сьогодні він під тиском
Заходу виляє…
Всучить менші їм корита…
І так покарає…
А це все впливає
На бюджет держави,
Як в узді, тримає
Хтось його лукавий.
Збій на пенсії також,
Спробуй когось потривож,
Краще ноги не топтати,
Бо не будеш більше мати
Парадокс якийсь в цій справі
Прожитковий мінімум
І то більш – ласкавий.
То чому ж в пенсіонерів
Мінімум – дірявий?
А де решта? – Вкрали..?
Не порядок у державі: -
Що ж ви наприймали,
Дорогенькі депутати?
Всіх вас треба гнати!
І навіщо така булька?
А як виживе дідулька
І його бабулька
За отії копійки,
За їх труд важкий?
А злодії в ресторанах
Скачуть, аж до стелі,
П’ють, гуляють до знемоги
І усі веселі.
А міністри і підлеглі
Долари складають
І на крові і на ранах…
Перемоги всі чекають.
І як вийти з того стану дуже навіть просто:
Вкрав – на фронт (у нас воєнний стан)
А як ні, то у тюрягу, отакий – тюльпан…
Хай там гасять спрагу…
І щоб всяк боявся так робити
Не треба щупаків у річках топити!
Щодо друзів: - Я своїх
Не буду садити…
…Тут вже мова про Вкраїну,
(що лежить в руїнах.)
Бути нам, чи ні???
Про не добру славу
Й перемогу у війні.
Іт ще скажу вже про поміч
Із Америки й Європи:
Звісно гроші йдуть на Армію.
І на оборону і на пенсію, мабуть, але чи всі?
Чи така вже наша карма мучитись до скону
Й жити на вівсі?
Я б багато ще сказав, та надію маю…
Все ж збираю касу вже на куряче яйце
За сімнадцять гривень
(Не погладять і за це –
Цензори активні).
Скоро в наших супермаркетах
На ті яйця іще стрибнуть ціни.
Й не один в нас зам міністра
Тихо-тихо закладає «міни».
А у бідного народу
Вимітають все з кишені.
Схаменіться! – Зла негода…
Злодії скажені.
Ще такого не бувало
Зам міністра сам з’їв «сало…»
Байка ця смішна, та й годі…
Пан міністр на свободі.
А як стався інцидент
Всіх, кого зняв президент,
Щоб дурної не вийшло слави
Написали всі заяви,
Всі, по власному бажанню
Всі галопом вчора зрання.
Мабуть рильця у пушку…
Й тре втаїти щось в мішку.
Ой весела та абрупція…
То виходить, то – корупція…
Чи сидить отой слуга,
Що віз гроші у наплічнику? –
Повний до верху набитий
На своїй машині
Й хотів ними відкупитись
І тихенько якось змитись.
Чи гарує у Верховній,
Закони приймає…
(а народ не знає).
А чи...? А чи...? А чи...?
Скоро ще заплачемо,
Як крізь бурі і недуги
Оці «слуги» прийдуть вдруге,
Отоді побачимо
Ще новіші «буги-муги…»
А візьмемо Старуха із Запоріжжя
Якось зняли тихо, ніжно…
А, що тони вантажів
З-за кордону десь пропали…
(а це не вказали).
А це було для людей
Від війни, що постраждали…
Мовчимо – ну зняли й зняли.
А якісь злодії вкрали
Й збагатилися шакали.
Доки зрадники в Верховній
Будуть ще сидіти?!
Бо на їхні пики повні
Стидно глядіти.
Заговорюють нам зуби
Радники з ОП.
Президент наш любий
З сорому сопе…
Жаль його «біднягу»
Серед брехунів.
Сам набрав ватагу
Добрих цвіркунів.
Наш народ – розумний
Знає, де вся «бреш…»
То чого ж ти – думний…
Даром горла рвеш?
Пане президенте, я благаю
Вичистіть бруднющі свої «стайні…»,
Змийте всю плісняву,
Щоби не смерділо на весь білий світ.
Підберіть учених мудрих
Чесних й інтелектуальних,
Молодих і енергійних
Із прицілом дальнім.
Люди є такі у краї
І підуть служити вірно
Своєму народу.
Замініть ще назву партії,
Ну наприклад, просто – «Дзвін…»
Хай всіх будить він!
Бо вже «слуги…» одні були
Що робили й що творили…?
Думаю, ви чули
І мабуть читали…
І ця карма висить над вашою нині.
Більшість слуг в Верховній
Не варті нічого…
Тупо нині голосують
Лиш для блага свого.
Пане, президенте!
Шанс такий дається
Раз… і на сто літ.
Підніміть булаву…
І це все по праву –
Згасіть дурну славу,
Будуйте державу!
Щира дяка, не поплівся…
В світ десь поза очі,
Як почалася масштабна…
Дика, що гуркоче.
Ви є мужній Чоловік.
Не забудеться по вік.
І у пам’яті не щезне –
Труд ваш величезний.
Тож виводьте із руїни
Народ України!
А в війні ми переможемо.
Вірю, Захід допоможе
Вигнати із хати
Того дикобраза,
Щоб до нас він більш не ліз
Ні одного разу.
І розквітне милий край
Вже по відбудові.
Нові виростуть міста
І такі казкові.
Задзвенить веселий сміх
У садках і школах.
І кровавої війни
Не буде ніколи.
І в чинуш усіх мастей
Заговорить совість…
Це про нині й наше завтра
Та маленька повість.
24.01.23р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973716
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2023
автор: Василь Дальнич