[i]«Навіщо вам скажіть, на Бога, шати?
Навіщо вам все золото земне?
Коли й без цього зміг вас покохати,
коли й без цього вразили мене.»[/i]
Давайте, поговоримо про нас:
і байдуже, що нам обом не спиться,
що ваших губ остання таємниця –
причина вуальованих гримас.
Давайте, ви запросите на вальс
(мелодія звучить старих кав’ярень)
О, як мені позбутися тих марень,
коли усе нагадує про вас…
Давайте, поміркуємо про час:
бо про минуле годі й говорити
напевно, ви і досі гордовита,
та мій запал до вас ще не погас.
І небо плаче інколи дощем:
ті сльози хмар не назовеш прісними,
так хочеться спадати разом з ними
на коси ваші, коли в серці щем…
Давайте, попліткуємо про нас:
а знаєте, давно не в тому справа,
що вас кохати я не маю права,
лиш не пишіть мені про дисонанс.
Бо, вірю я в майбутнє без прикрас:
приходять сни ще й досі кольорові,
як і колись чекатиму у Львові
закоханий по вуха, ваш Тарас ….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973785
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2023
автор: Тарас Слобода