Я в осінь заблукала не сама,
А із зимою, що лягла у коси.
Якась незрима сила ще трима
Мене й мою тривожно-дивну осінь.
У ній є все: і серця ніжний щем –
Нетлінний свідок пізнього кохання,
І те надійне і міцне плече,
Про котре мріялося в довгому чеканні.
І хоча осінь – точно не весна,
Закоханим серцям і взимку тепло,
Їх не страшать морози чи війна,
Адже від щастя душі теж отерпли.
22.04.2022.
Ганна Верес Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973817
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2023
автор: Ганна Верес