Підкова місяця надкушеною висне,
Як слід коня, що відчеканив срібло,
Копитом вдарив, і зірками бризнув,
Аж водні брижі розійшлися дрібно.
На підморожених до ночі сніжних клаптях,
Залишених у тінях милосердно,
З копит спішать ще й блискітки накрапать,
Хоча їх зранку буде сонцем стерто.
І бризки зоряні під ранок пересохнуть,
Коли підкова скотиться до лісу,
Та відзеркалить небеса високі
Ранкове плесо кольору заліза.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973823
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2023
автор: Lesya Lesya